Українки, які живуть у Ловичі, не втрачають надії на кінець війни

Рівно 2 роки тому біля східного кордону Польщі почалася війна. Невдовзі до Ловича прибули перші біженці з України. Деякі з них знайшли притулок в хостелі на території колишньої військової частини, яким опікується фонд Зофії Тамборської «To jest plan».

У цей важкий для всіх українців день ми завітали до гуртожитку, щоб поспілкуватися з біженцями про непохитну надію, що кошмар війни скоро закінчиться.

Пані Олена розповіла, що виїхала з України разом із чоловіком Анатолієм через два місяці після початку війни. Вони з Бахмута.

- Ми йшли під обстрілом бомб, - розповів чоловік. До Краматорська пара поїхала потягом. Всі хотіли потрапити на нього, тому що їм сказали, що він буде останнім і піде стільки людей, скільки влізе. Перед відправленням потяга виявилося, що російські бомби знищили колії і поїзд не піде запланованим маршрутом. Іншим, але дуже небезпечним маршрутом він пішов у Донецькій області. Була ніч, поїзд їхав без світла. Всі боялися. Коли подружжя прибуло до Львова, вони дізналися, що залізничний вокзал, з якого вони сіли на потяг, розбомблено, і багато людей загинуло. Якби вони не сіли в поїзд, то могли бути мертві.

Пані Олена та її чоловік Анатолій планували побути в Польщі 2-3 місяці, а потім повернутися в Україну. Перший рік винаймали квартиру за власні гроші, які заробили працею. Потім вони дізналися про фундацію «To jest plan», завдяки якому тепер мають дах над головою.

Пані Ольга також припускала, що через місяць-два ситуація заспокоїться. Тому вона не відразу покинула Україну. Проте вона залишила Київ, який обстрілювали з перших днів війни. Разом із чоловіком і двома доньками, тоді 6-річною Софією та 15-річною Аліною, вона поїхала до батьків в інший регіон України, який видався спокійнішим. Через деякий час і там почалися бомбардування. По ньому, зокрема, вдарили російські ракети. Торгівельний центр в Кременчузі. Тоді пані Ольга вирішила поїхати з доньками до Польщі. Це також був болісний момент розлуки з чоловіком, який залишився в Україні. Мати з доньками покинули Україну автобусом, яким евакуювали людей із найбільш небезпечних районів, зокрема з Харкова та Маріуполя.

Пані Ольга розповідає, що до війни її чоловік мав власний бізнес, мережу кафе, і жили вони добре. Війна змінила все і розділила життя на «до» і «після».

Українським жінкам важко дивитися щоденні репортажі зі зруйнованих міст України.

– З такими перспективами скоро не буде ні молодих, ні старших хлопців, бо всі вони загинуть на війні, – почули ми.

У Польщі українкам надали допомогу, за що вони дуже вдячні. Проте, їм важко змиритися з тим, що їм довелося залишити батьківщину, залишити сім’ю, друзів, улюблені заняття та роботу.

До війни пані Людмила працювала в салоні краси. Походить із західної України, з Івано-Франківської області. Вона приїхала до Польщі зі своєю тоді 13-річною дочкою Камілою, яка навчається фотографії в Hotelarz.

Зараз пані Людмила працює за професією, що не відповідає її кваліфікації. Вона вважає, що в подібній до неї ситуації є багато жінок, які мають маленьких дітей або недостатньо добре знають польську мову, щоб знайти підходящу роботу.

#Україна, війна, професія, фундація, репортаж, Маріуполь, «To jest plan»