Гірко-солодке святкування Дня Незалежності України в Ловича

По всій польщі, включаючи Ловича, українці, які зараз проживають у Польщі, святкують 31-у річницю прийняття Декларації незалежності України, яка гарантувала їм вихід з Радянського Союзу. Однак сьогоднішнє святкування важко назвати великим святом, адже в потилиці цих людей залишається думка, що сьогодні ще й 182-й день вторгнення Росії в Україну, а незалежність української нації і держави знову під загрозою.

Ініціаторами сьогоднішнього заходу, організованого під вежею генерала Станіслава Кличка, були Юлія і Світлана, які, як нам зізнавалися, довго замислювалися, чи варто братися за організацію, але прийшли до висновку, що це просто необхідно. Ідея зустріла гарний прийом, молодь з України, а також наші з Ловича охоче займалися підготовкою вокально-танцювальних виступів до цієї церемонії. Їх підготовка тривала два тижні. Організації допомагав Ловичівський культурний центр, який подбав про гарну звукову систему на той день, а також мобілізував вокально і танцювально-талановиту молодь з Ловича для участі у виступах на сцені.

У заході взяв участь мер міста Лович Кшиштоф Калінський, який у своїй промові нагадав, наскільки важливе свято поляки відзначали 9 днів тому: День війська Польського і перемогу поляків у битві проти Росії, коли українська Народна Республіка була на нашому боці, а таких маленьких польсько-українських символів було більше. Не бракувало побажань з нагоди сьогоднішнього ювілею, а також слів підбадьорення та підтримки українців у їхній нинішній ситуації.

На самому заході було присутнє дуже багато людей, можна підрахувати, що близько 300 осіб, не тільки українців, а й багатьох жителів Ловича. Коли ми запитували, що спонукало їх взяти участь в урочистостях, зазвичай йшов дощ: «цікавість», «А чому б і ні? Адже ми повинні підтримувати один одного".

Владислав Грашка та Ян Ципинський з Ловича (фото вище) перед зустріччю розповіли нам, що вирішили приїхати, бо понад 30 років тому самі працювали в Україні і дуже добре пам'ятають той період, як і люди. Сьогоднішній день був для них нагодою згадати про ті часи і згадати українську мову.

Також нам вдалося поспілкуватися з Вікторією Буюклі, яка приїхала до Ловича з дітьми та матір'ю на початку війни. Як він зізнається, тут вони можуть відчувати себе в безпеці, що найголовніше. Чоловік залишився там і воював. Таких розмов у нас було більше - в кожній з них переважала вдячність за прийом в Ловичі і неприємності з відповіддю на питання про те, як вони тут себе почувають - адже з одного боку добре, безпечно, а з іншого боку, серця наповнені тугою і тліючою надією на можливість повернення. У деяких заявах також був страх - що Росія може завдати удару і тут, у Польщі... Тоді ми більше відчували, що вони там, у далекій Україні, воюють за нас...

Детальніше про те, як доля кинула наших біженців до Ловича і як вони опинилися тут, можна прочитати в наступному номері «Нового Ловичаніна», 1 вересня (останній номер вже був надрукований, коли відбулася зустріч).

Під вежею також було багато українських дітей, які спонтанно гралися на місцевому дитячому майданчику. Були також хлопчики і дівчатка старшого шкільного віку. Ми поговорили з кількома про їхній досвід, послухайте:

Пісні і пісні, які лунали зі сцени, були різними, багато хто був написаний під час війни, вони співали її трагедію, говорили про героїзм солдатів. Від кожного з них, однак, пролунав голос надії на перемогу - адже - як співали в останньому: «Україна - це я, це ти, це ми». Ви пам'ятаєте наше: «А це Польща...»?

[WIDEO]4102[/WIDEO]

[FOTORELACJA]6369[/FOTORELACJA]