Zamknij

Серця залишилися в Україні

12:32, 17.11.2022 . Aktualizacja: 12:45, 17.11.2022
Україна мусить перемогти – кажуть жінки з околиць Запоріжжя (ліворуч), Житомирської області (посередині – двоє її синів воюють) – і Донецької області. Україна мусить перемогти – кажуть жінки з околиць Запоріжжя (ліворуч), Житомирської області (посередині – двоє її синів воюють) – і Донецької області.

– Вчора, як відключили світло у Львові, поки що його немає і невідомо, коли буде, – розповідає пані Світлана з Харкова, яка вже 6 років живе в Польщі, а зараз перебуває в с. гуртожиток по вул. Варшави. «У мене там є дочка, і я дуже хвилююся, думаючи про неї. Після російської атаки до неї дісталися онук і свекруха доньки – у якої наразі немає води, світла та тепла у трьох кімнатах квартири.

***

Ми погано спілкуємося з родичами, тому що вони живуть на окупованій території, в Херсонській області, – розповідає інша українка Жена, яка разом із супроводжуючою її Наташею з цього ж регіону проживає в гуртожитку на вул. Tarczyński та працює в Partners. Обидва визнають, що умови у них хороші і вони платять за квартиру. Вона приїхала до Польщі три з половиною місяці тому, у листопаді приїхала донька з маленькою дитиною. Їхні родини зараз не можуть залишити окуповану територію, де дислокується російська армія.

***

– На щастя, у нас є зв’язок, ми знаємо, що в Сумському районі, де живе мій 38-річний син із сім’єю, електрику періодично вмикають, на дві години, потім ще на дві години вимикають. Але його вмикають лише тричі на день, розповіла нам українка з Донецької області. На запитання, чи планує її син виїжджати з України, вона відповіла, що ні він, ні його родина – дружина та син – таких планів не мають.

Вона переживає за них, серцем і думками весь час з близькими. Телефон, інтернет в телефоні - вдень з ранку до вечора, а також вночі - весь час дивиться, дзвонить, розмовляє з онуком.

***

Жінка, яка її супроводжує, з окупованої території Запоріжжя. З літа цього року разом із дочкою живе в Польщі. Батьки чоловіка залишилися в Україні. Вона більше не може говорити, її голос переривається.

Те, що відбувається – це жахливо, – зізнається пані Лідія з центру на вул. Каліска – я підтримую зв’язок із сім’єю через WhatsApp. Мій син воює на окупованій території і не хоче їхати до Польщі. Це все дуже важко. Просто не маю інших слів...

***

Львів'янка Надя, зустріла в центрі на вул. Іван Павло ІІ сама приїхала до Польщі, її чоловік і син залишилися в Україні, вони не можуть покинути країну, тому що їх можуть будь-коли мобілізувати. Він знає, що після вчорашнього масового ракетного обстрілу міста та околиць у кранах немає води та світла. Життя начебто триває нормально, але за мить вона показує нам фотографію доньки, яка там залишилася – донька спить у коридорі біля вхідних дверей, – каже, – це від страху, якщо в будівлю влучить ракета. Коридор забезпечує захист двох стін...

***

Пані Лена, яка приїхала до Лович із синами з Кривниківщини, розповідає, що рідні, які там залишилися, справляються як можуть: вдома запалюють свічки чи світлодіодні лампи, воду купують у магазині у великих бідонах. Найголовніше, що є продукти, завдяки чому вони запаслися, на жаль, все дуже подорожчало. Через деякий час він показує нам відео, які записав і надіслав друг, який залишився в Україні: видно, як люди стоять біля автобусної зупинки, а на задньому плані чути вибух ракети, на іншому – горить електроприлад. – Зараз у нас так, це фільми з мого краю, – каже він.

***

Пані Олена з Дніпра, яка проживала в Ловичі з доньками, розповіла, що до вчорашнього обстрілу не було води та світла, робочі місця то відкриті, то закриті, залежно від ситуації, чи є в районі ракетна тривога. місто. Багато заводів закрилися, багато людей втратили роботу. Рідні живуть у постійній невизначеності, найстрашніше – це страх перед ракетами, не знаєш, куди вони вдарять.

***

Пані Людмила, яка приїхала з донькою з Вінниці, розповіла, що саме місто кілька разів обстрілювали ракетами, вона постійно боялася своїх близьких, там залишилися її мама та сестра. Інша вінничанка (єдина, з якою ми спілкувалися, яка працює) сказала, що зараз в Україні дуже важко жити, проблема купити продукти, все дуже подорожчало. «Там залишилися чоловік, батько і мати. Чоловік не може, а батьки не хочуть приїжджати до Польщі, я їх кілька разів просила, але вони відмовляли. Я думаю, що людям похилого віку важко виходити з дому. Є велика туга за ними, спілкуємося по телефону чи в Інтернеті, але це не одне і те ж.

***

Більшість жінок, з якими ми спілкувалися, хотіли б працювати, на жаль, із 80 мешканців вулиці Яна Павла ІІ працює менше 30. Жінки кажуть, що неробство на них згубно впливає. – Напишіть, будь ласка, що ми всі готові піти сюди на будь-яку роботу, можна й на ферму в селі. Після страху за близьких найгірше – бездіяльність.

***

Наступний наш співрозмовник із Житомирської області, у якого двоє синів воюють, але сім’ї залишилися в Україні. Їм там всього не вистачає, бо часто відключають основні комунікації – воду, газ, світло. Бувають дні, коли у них нічого немає. Їм треба якось обходитися, наприклад, їздити на точки, де можна взяти воду. Відомо, що у вівторок, 15 листопада, на Польщу впали дві ракети. Вони чудово орієнтуються. — Читав, цілу ніч не спав.

— Але вони нас не переможуть! Україна переможе, тому що вона має тривати, але шкода, що такою ціною, такою ціною загинуло стільки молоді... Це все, я не можу більше про це говорити... – ось як закінчуємо польсько-українську розмову, намагаючись стримати сльози.

Лєна, Людмила та Надя з України кажуть, що бояться за своїх близьких, які живуть в Україні в страху перед російськими ракетами.

(.)

Co sądzisz na ten temat?

podoba mi się 0
nie podoba mi się 0
śmieszne 0
szokujące 0
przykre 0
wkurzające 0
facebookFacebook
twitterTwitter
wykopWykop
0%